• Ви знаходитесь тут:

  • Головна
  • Абетка для батьків

/Files/images/schastlivaya_semya.jpg

Ми разом з Вами зацікавлені в тому, щоб відвідування дитиною дитячого садка було комфортним і корисним!

У ЧОМУ МУДРІСТЬ БАТЬКІВСЬКОЇ ЛЮБОВІ?

Чи доводилося вам, шановні, замислюватися над тим, які ми всі різні - не тільки зовні, а й за своєю поведінкою, думками, ставленням до життя. Напевне, в цьому є сенс: розмаїття збагачує враження, життєвий досвід, робить нас цікавими одне одному і відкриває перспективу вибору відповідно до своїх уподобань. Але в цьому розмаїтті завжди можна знайти щось подібне, спільне, що нас об'єднує. Ось про таку схожість і несхожість батьків і їхнього ставлення до дітей давайте поміркуємо разом.

Розпочнемо зі спостереження. Його об'єктом, оберемо мам, які вийшли на прогулянку з дітьми і розмістилися на ігровому майданчику. Кожна спостережлива людина може швидко розподілити їх на два типи: «Ти не забився? Тобі боляче?» - запитують з тривогою в голосі одні, і : «Нічого, до весілля заживе!» - коментують інші, якщо малюки падають з гірки, гойдалки або бігаючи. Й у відповідь практично завжди отримують відповідну реакцію: діти першого типу мам починають голосно і безутішно плакати, навіть якщо до запитання вони мирилися зі своєю невдачею і намагалися терпляче переносити біль; діти другого типу мам спокійно піднімаються, повторюють мамині слова, намагаються приховати від оточуючих свій біль і навіть сміються над собою і тим, що сталося.
Що це? Підвищена чутливість до болю одних і неприйняття його іншими? Прояв терплячості чи нетерплячості, бажання знайти винного чи уникнути труднощів, неприємностей буденного життя? А може щось інше? Тоді що саме? Щоб розібратися, давайте поміркуємо над тим, що вже засвоїли ці дві групи діток. Перші зрозуміли наступне: падати боляче, і чим голосніше кричиш - тим більше співчуття викликаєш, завжди можна розраховувати на втішання, вигідно використовувати становище потерпілого, за свою невдачу звинуватити когось або щось і завжди мати в усьому підтримку. Дітки другої групи на власних помилках, не зосереджуючись на невдачах, не чекаючи щохвилинно сторонньої допомоги навчаються безпечного поводження у довкіллі, оптимізму, гартують силу волі, виявляють самостійність і наполегливість у досягненні поставленої мети.
Джерелом цього досвіду і намагань є батьківська (материнська) позиція. Проблема в тому, що батьки першого типу кидають на допомогу, виходячи із власної потреби завжди бути потрібними, вони люблять «загоювати рани» і не хочуть замислюватися над тим, що рано чи пізно їхнім діткам доведеться зіткнутися з набагато більшими проблемами і труднощами, а поряд може нікого не виявитися. Є велика небезпека для незагартованої дитини зламатися під тягарем реального життя. Не завжди виправданою є й позиція другої групи батьків. Адже таким спрощеним ставленням до дитячих проблем можна спровокувати виникнення великої дистанції в стосунках і втратити потребу дитини в них, допустити неконтрольовану і безпечну поведінку, яка може призвести до травмування. І хоча це крайнощі, їх треба враховувати. Отже, входження малюка в самостійне життя повинне бути поступовим і доцільно організованим батьками.
Чи можна говорити про те, що одних діток батьки люблять більше, а інших менше? Правильніше говорити про те, що люблять вони по-різному. І в цю любов кожен вкладає своє розуміння щастя, достойного життя, свій власний життєвий досвід і нереалізовані мрії. Більше того, їхня внутрішня проблема мати і любити дитину, бажання виростити її здоровою і щасливою часто наштовхуються на зовнішні об'єктивні причини, пов'язані зі знанням і вмінням, як це робити, з умовами реалізації цих прагнень і зі здатністю подолати стереотипне мислення про те, що виховання дитини - приватна справа батьків, суть якої виявляється у фразі «моя дитина - як хочу, так і виховую». А виховують здебільшого так, як виховували у дитинстві їх. І не перестають при цьому дивуватися, що часто отримують ефект, протилежний бажаному. Причина ж у тому, що немає однакових батьків, як немає і однакових дітей. Кожна особистість - неповторна і самоцінна, і до кожної необхідно шукати свій підхід. У питаннях виховання слід виходити саме з такого розуміння інших та з інтересів дитини, які не повинні обмежуватися сьогоднішнім днем, а мати життєву перспективу. Ця перспектива вимагає великої життєздатності і гармонії у стосунках з довкіллям.
Складність завдання, що постає перед батьками, полягає в необхідності не тільки любити своїх дітей, а й давати їм право на помилки та самостійний вибір. Адже тільки так можна опановувати життєву мудрість, набувати досвіду. Турбота про дітей зовсім не повинна обмежувати їхні будь-які самостійні кроки. Безперечно, поки дітки малі, батьки повинні бути максимально уважними до того, щоб створити їм безпечні умови. Адже кожна проблема маленької дитини - це насамперед проблема її батьків. І якщо не забезпечити дитині все необхідне для нормального самопочуття (раціональне і вчасне харчування, санітарно-гігієнічні умови, режим дня, тощо), вона просто може не вижити.
Однак у міру того, як дитина зростає - розпочинаючи, приміром, з дев'яти місяців, з найперших її спроб вибору, батькам необхідно постійно і непомітно для самої дитини надавати їй право самій долати власні труднощі. Від намагання самостійного подолання фізичних перешкод діти поступово і природно перейдуть до вміння, самостійного, адекватного і доцільного прийняття рішень, відповідальності за себе і свої вчинки. Отже, любов батьків і їхнє ставлення до дитини в кінцевому результаті визначають те, як вони справляються з більшістю своїх проблем.


Батьківська любов повинна бути мудрою.

/Files/images/ацу3.jpg

Кiлькiсть переглядiв: 3348

Календар

Попередня Вересень 2017 Наступна
ПВСЧПСН
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930